Mozaika Berdyczowska

Від редакції

Фелікс Броніславович Пашківський

Фелікс Броніславович Пашківський (14.09.1951–10.10.2003) — відомий педагог, публіцист, дослідник — краєзнавець, громадський діяч. Стояв біля витоків Бердичівського регіонального осередку Спілки поляків в Україні і Ради Бердичівської польської організації Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Тривалий час очолював загальноосвітню школу № 3 м. Бердичева, брав активну участь у діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців і Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Разом із Ларисою Анатолівною Вермінською заснував і редагував польську газету — двомісячник «Mozaika Berdyczowska». Автор багатьох науково-краєзнавчих та літературно-критичних праць.

Про свободу і гідність націй


(Із нарису «Простота і правда»)

Серед численних творів, прочитаних, вивчених і безмежно шанованих Феліксом Пашківським, найпочесніші місця зайняли шедеври Шевченка, Міцкевича, Бальзака, Петефі, Франка, Словацького, Короленка, Конрада. Поряд з ними почесні місця посідали музичні скарби Ліста, Зарембського, Шопена, Моцарта. Вільно володіючи багатьма мовами, він напам’ять декламував уривки з «Гайдамаків», «Пана Тадеуша», «Витязя Яноша», «Мойсея», «Сибірських оповідань», «Лорда Джіма» і т. д.

Сьогодні хочу сказати про ставлення Фелікса Броніславовича до Шевченка, Міцкевича та Петефі — поетів, у творчості яких найяскравіше виражені національно-визвольні ідеї. На його думку, всіх трьох митців об’єднував творчий метод — критичний реалізм, зв’язаний у багатьох вимірах із романтизмом. Вражали такі якості, як простий і доступний виклад сюжетів, гуманізм, тонкий психологізм, віра в прогрес і праця заради його досягнення. Разом з тим, у кожного з них є свій творчий стиль, наповнений високохудожнім змістом. Тому й увійшли вони до світової класичної літературної скарбниці. Багато корисних порад і прикладів почерпнуло, черпає і вічно черпатиме людство з цих цілющих джерел.

«Ідемо до Шевченка» — так називається одна із публікацій ентузіаста. У ній обгрунтовується необхідність правдивого і наукового підходу до вивчення життя та діяльності Кобзаря, різко критикуються викривлення та «білі плями», допущенні різними дослідниками при вивчені його шедеврів як у самодержавно-кріпосницькі та пореформені часи, так і в період радянської влади.

Потрібно врешті-решт зрозуміти, зазначав Ф. Пашківський, що Шевченко постає перед нами як «безперечний поборник суверенітету України», як діяч, «не переслідуваний манією політичного лідерства й захоплення влади», як демократ, що «відстоював участь народу у плеканні своєї долі». Його творчість пояснюється як боротьба за незалежність України та інших країн, як ідея розвитку дружби і взаємозв’язків між народами як програма соціально-економічного прогресивного перетворення суспільства. Це видно також із ставлення поета до своєї рідної — української, польської, казахської, кавказьких, південнославянських та інших етнічних спільнот. Проте політика відносин між націями, як неодноразово підкреслюється в нарисі, повинна грунтуватися на основі рівноправ’я, взаємної вигоди, взаємоповаги, тривкого та міцного миру тощо. Звідси тверда Шевченкова віра в те, що «молода Україна при підтримці свідомої свого покликання інтелігенції черпатимуть сили й натхнення в пошукуванні правди, в його (Шевченківському, — М. Б.) науковому оптимізмі». Безмежна віра Кобзаря в силу правди підкріплена його святими ділами та виражена в таких словах:

«Чи буде правда
меж людьми? Повинна буть, бо сонце
стане І осквернену землю
спалить»

Адам Міцкевич шанований Ф. Пашківським насамперед як палкий борець за свободу і незалежність Польщі та один з ініціаторів будівництва нового європейського світопорядку, заснованого на мирі, демократії й гуманізмі, а також як неперевершенний майстер художнього слова і публіцист. Лірика автора «Пана Тадеуша» і «Кримських сонет» доходила до душі й серця народів і викликала в них почуття гордості та прагнення до прці в ім’я кращого майбутнього. Недарма О. Пушкін, спілкуючись з геніальним поляком, чітко виразив одну з його основних ідей:

«Он говорил о временах грядущих,
Когда народы распри позабыв,
В единую семью соединятся».

Однак Ф. Пашківський часто підкресював, що ця «единая семья» нічого не має й не повинна мати спільного з так званими насильницькими об’єднаннями народів на кшталт Російської імперії чи ждановського «соціалістіческого лагеря». У ній все навпаки: народи є вільними господарями своєї долі.

Коли заходила мова про взаємні інтереси та дружбу Пушкіна й Міцкевича, про їхні патріотичні мотиви, Ф. Пашківський часто підмічав, що польський поет тепло відкликався про російського колегу в некролозі «Пушкін і літературний рух в Росії». Крім того, наголошував на величезному благотворному впливові, який відчув польський класик від повстання декбристів 1825 року. Ці події спонукали Міцкевича написати новий шедевр — поему «Конрад Валленрод», присвячену героїчній боротьбі польського народу проти тевтонської агресії в ХIV столітті. Ідея — самовідданість в ім’я патріотичного обов’язку і обнародування складних проблем національно-визвольного руху. Вражають описи трагічних ситуацій.

Фелікс Броніславович неодноразово твердив, що шлях Міцкевича від романтизму до критичного реалізму всіяний тернами та болями важких пошуків, гідних подиву. Це особливо добре помітно на драмі «Дзяди», створений поетом після боляче пережитої поразки Польського національно-визвольного повстання 1830 року.

Благовійним, сповненим високої поваги, душевної теплоти було ставлення ентузіаста до славного сина України і співця свободи всіх народів Європи — Шандора Петефі, якому присвячено нарис «Поет-легенда». Ось декілька уривків із цієї публікації:

«Писав Петефі талановито й щедро. За сім років творчості назбиралось на сім академічних томів: прозові твори (у тому числі й роман), 2 драми, 9 поем, публіцистичні статті. Та найголовніше — понад 850 віршів, які поставили його в ряд найбільших поетів світу. Живив його поезію волелюбний угорський народ.

...Поезію великого лірика годі переказувати — її потрібно читати... Коштовні перлини світової інтимної лірики — саме у Петефі. Він же й пророк, також передбачав, що вмиратиме не серед подушок і перин:

«Свобода і любов
П’янить одним бажанням,
Я за любов оддам
Життя у цвіті раннім,
А для свободи я
Пожертввую й коханням».

Тут же — порівняння Петефі з Шевченком:

«Жоден з поетів ( що не дивно, навіть слов’янського світу) не наблизився до Шевченка так, як Петефі. В обох — загострене почуття волі, антимонархізм, ідейна, смислова і навіть стилістична співзвучність закликів. Шевченкове «Вставайте, кайдани порвіте» через 2 роки відлунює в «Національній пісні» Ш. Петефі (і це при тому, що один поет не підозрював про існування іншого):

«Встань, мадьяр, на клич Вітчизни!
Встань, часи настали грізні!
Вирішиться в смертнім полі,
Жить нам вільно, чи в неволі
Клянемося перед Богом
І людьми,
Що рабами більш не будем
Жити ми».

Так, є чому нам повчитися в угорців. Насамперед — уміють обирати державні структури та постійно і суворо контролювати й направляти їхню діяльність.

Фелікс Броніславович неоднаразово побував на Закарпатті, відвідавши багато місць, зв’язаних із діяльністю Петефі. Багато уваги й часу приділив зустрічам із вченими — істориками та філологами-дослідниками творчості поета. Звернув увагу на огляд замку «Паланок» в Мукачевому, оспіваному Петефі найголовнішому осередку героїчної боротьби угорсько-української армії під проводом княгині Ілони Зриньї, її чоловіка — Імре Текея та сина — Ференца ІІ Ракоці проти австро-німецьких поневолювачів у другій половині ХVII — першому десятилітті ХVШ ст. Тоді угорці потерпіли поразку, але не втратили віри в перемоги, які, на їхню думку, обов’язково настануть. Отож, недарма в 1848 році Петефі дав життя рядкам, які є святими не лише для угорців, але й для нас, українців, для всіх націй:

«Мадьяром знову став мадьяр,
Він визволиться незабаром,
Він був слугою, а слуга —
Слуга не може буть мадьяром.
Мадьяром знову став мадьяр —
Свої кайдани ми зламали.
Вони, мов листя восени
На землю з брязкотом упали.
Мадьяром знову став мадьяр —
Тепер в руках у нього шпага
І промінь сонячний на ній,
А в погляді горить відвага».

Ці слова Фелікс Броніславович декламував по угорському і звучали вони з таким пафосом і піднесенням, що неможливо було їх слухати без душевного хвилювання.

Він умів і міг зачарувати слухачів чарівною силою слова. Підбираючи найяскравіші приклади із світової історико-культурної скарбниці та творячи власні публікації, доходив до душі й серця кожного. Його коротке, сповнене творчих пошуків і науково-дослідницької праці життя передчасно й раптово обірвалося на одному з філологічних шкільних уроків. Сьогодні, в день, коли нашому видатному земляку мало б виповнитися 60 років, із болем у душі, із невгамовною сердечною тугою пишу ці рядки, щоб поділитися враженнями з усіма, кому дорогі культурний прогрес та його носії — яскраві постаті рідного краю. Слова, посіяні Феліксом Броніславовичем, рясно зійшли на культурній ниві і довго служитимуть нам у пошуках істини, і відстоюванні честі і самобутності рідної нації, у розвитку почуттів поваги до інших народів.

Михайло Бедь
с. Терехове
4 червня 2011 року

Podziel się linkiem:

Komentarze

Богдан Сиваківський

13:58

4 Stycznia 2012 r.

Poczta autora
Я знав пана Фелікса і шанував його патріотизм, інтелект, душевні якості. Жаль, що він передчасно завершив свою земну дорогу.
Imię z nazwiskiem
Poczta z małpą
Komentarz
 
Яндекс.Метрика