Відголоски минулого
Минуле визначає наше майбутнє…
Минають дні, місяці, роки. У вирі часу гине пам’ять про події, людей, місця, архітектурні шедеври. Скільки пам’яток не зберіглося до наших днів! А скільки людей цікавляться давниною, минулим краю, міста, власної родини? На жаль, дуже мало. Чи наше суспільство шанує пам’ять про своїх предків? Щоб дати відповідь на це запитання, треба відвідати бердичівське історичне кладовище по вул. Пушкіна (зараз вул. Григорія Сковороди).
У свій час це кладовище було поділене на католицький і православний сектори. Після ІІ Світової війни тут з’являється військовий сектор, де переважно поховані воїни радянської армії, які загинули під час визволення Бердичева від гітлерівців наприкінці 1943 — початку 1944 років.
Найстаріші поховання беззаперечно знаходяться у католицькому секторі. Це пов’язано з історичними катаклізмами, коли Річ Посполита Польща була знищена, як держава, а її територію поділили між собою три країни-агресорки: Пруссія, Австро-Угорщина і Російська імперія. Після другого переділу Польщі Бердичів відходить під юрисдикцію Росії, яка увірвала собі найбільший «шматок» польських територій. (За три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 роки) Росія загарбала сукупну площу приблизно 181 тис. км², що становить понад 60% усіх територій, які були відвойовані у Польщі всіма трьома державами-роздільницями. Найбільше — 120 тис. км² — відійшло до Росії після третього поділу, а в першому поділі вона отримала 92 тис. км²., ред.)
Після 1793 року у Бердичеві з’являються управлінці — росіяни, вірнопіддані слуги російського царя. Сьогодні ми можемо віднайти поховання їх та їхніх потомків на старому бердичівському кладовищі. Блукаючи по цвинтарних зарослях, ми знайшли могилу з написом: «Здесь покоится прах статского советника Александра Тимофеевича Тимешова. Скончался 1-го ноября 1906 года. Упокой Господи его душу! Прийми последнее.» Було б цікаво дізнатися більше про цю людину. Може він має перед Бердичевом певні заслуги, а ми сьогодні нічого про це не знаємо. Хочу надати ще один приклад православного дворянського поховання на цьому цвинтарі. На вирізьбленій з чорного граніту труні можна прочитати наступні слова: «Под сим камнем погребено тело Раба Божия Григорья Григорьевича Дехтерева. Потомственного почетного гражданина. Родившегося 1828 г. июля 23 дня, умер 1860, июля 18 дня». З другої сторони пам’ятника вибито вірш, який розповідає яким був покійний.
«Кто знал, тот полною душою любил тебя за тихий добрый нрав.
Покойся с миром, Бог с тобою! Ты сердцем чист, пред всеми прав.
Ты истину хранил, любил ты добродетель,
Друзьям был добрый друг, а бедным благодетель».
Стан цих історичних пам’яток Бердичева є фатальним. Все кладовище поросло не просто бур’яном, а лісом. Якщо про військовий сектор місцева влада ще якось дбає, то про католицький і православний сектори вже давно всі забули. Це дуже прикро, адже у католицькій частині цвинтаря зберіглося також чимало дорогих склепів, що говорить про заможний стан людей, похованих на ньому. Ось, на приклад, усипальниця родини Пацьорковських. Це висока колона з чорного каменю зі скульптурою ангела наверху. На жаль голова ангела відсутня. Судячи з написів, тут були поховані Адольф Пацьорковський (23.05.1830 — 19.01.1896), його дружина Олімпія (з Щавінських) Пацьорковська (померла 1-го березня 1908 року у віці 66 років) та їх донька Ванда Пацьорковська, померла 26.11.1889 року. Дати народження немає, а лише напис: «Згасла у розквіті літ».)
Ще тут знаходяться епітафії присвячені покійним: Адольфу — «Niech mu światłość wieczna świeci, niech odpoczywa w pokoju wiecznym”, що перекладається як “Нехай йому світло вічне світить, нехай спочиває у спокої вічнім”; Олімпії — “Prosi o westchnienie do Boga” (Просить про молитву до Бога) і Ванді — “Wando, aniele nasz drogi, módl się za nami!” (Вандо, ангеле наш дорогий, молися за нас!)
Судячи з дат смерті, можна зробити висновок, що батьки втратили доньку і важко переживали її смерть. Після смерті вони возз’єдналися з нею у сімейному склепі.
Через занедбаний стан кладовища можна не помітити унікального поховання маршалка бердичівського повіту Євстахія Бібіштейна Казімєрського, нар. 15.03.1819 року, помер 22.03.1863 р.
На постаменті ледве видніється майже стертий напис:
„Tu spoczywają zwłoki Eustachego Bibersztein Kazimierskiego Marszałka pow. Berdyczowskiego ur. 1819 r. dnia 15 marca. Umarł 22 marca 1863 r.”
Що написано на тильній стороні постаменту, прочитати не вдалося із-за густих зарослів, які з’явилися тут за останні три з половиною роки.
Багато таємниць минулого поховано на старому цвинтарі. Це велике поле для роботи дослідників історії нашого краю, але війна не сприяє відновленню кладовища, як і не сприяє збереженню слідів минулого міста. Хочеться вірити, що імена наших предків не підуть у вічність невідомими і забутими, і що настане час, коли впливові люди зацікавляться цією темою. Адже Бердичів — це старовинне місто. А які докази цього сьогодні існують?
Ізабелла Роздольська
