Катинський ліс

Ярослава Павлюк

Баладний триптих,
присвячений молодим офіцерам,
жертвам Катині

І. Останній танець

Я вранці покину казарму
Тож лихом об землю удармо!
Чого ти сумуєш, дівчино?
В нас щастя сьогодні краплина.

Я сміюсь- хай горе щезне,
Але що на серці в мене?
Хто вгада, що давить груди?
Котра куля моя буде?

Тепер ми при світлі ліхтарні
Танцюємо танок той давній,
І мила кружля, мов лебідка.
А завтра ... заплаче так гірко.

Я сміюсь — хай горе щезне,
Але що на серці в мене?
Хто вгада, що давить груди?
Котра куля моя буде?

Та куля на те не зважала,
Що панна його так кохала.
Сказала: “Мій буде — і баста”.
І крилам судилось опасти.

Хто вгадає, хто зуміє
Потаємні хлопця мрії?
Тільки та остання мила,
Що з собою одружила!

ІІ. Розмова з сином

А вітер здалека доносить,
Як мати плаче і просить:
Вишня розквітла в садочку,
Чом не вертаєш, синочку?

Мамо, на те сил немає,
Ніч мені світ застилає.
Стану для Вас я і тата
Квітнути в житті блаватом.

Спіть же спокійно, герої,
Волі сини золотої!
Гей, запитаймося в долі,
Чому так синьо у полі?

ІІІ. Конвалії

Де нині конвалії квітнуть,
Втішав наречений дівчину.
Казав: «Я повернуся, мила!»
Однак його куля скосила.

В тім лісі нікого і досі,
і люди почути не в змозі,
і дуб до берези шелесне:
«Для хлопця скінчилися весни».

А квіти у росянім танку
Біліють весільним серпанком,
Й листочки в проміні веселки
Тримають «на гостро» шабельки.

Ніч в келії тишу сторожить,
Лиш Пан Біг почути те може,
Як вервицю пальці ворушать:
— За Польщу, за воїнства душі!

Ярослава Павлюк
Переклад автора

Aby otrzymywać informacje o nowych artykułach publikowanych na stronie,
subskrybuj nasz newsletter!