Археолог і геолог Готфрид Оссовський: сторінки біографії
Сьогодні ім’я визначного організатора краєзнавчого руху на Волині, археолога, геолога, палеонтолога другої половини ХІХ століття Готфрида Оссовського (1833—1897) практично невідоме широкому загалові.
Перші науково-краєзнавчі розвідки, присвячені вченому, з’явилися лише в останні роки. Серед них стаття житомирського краєзнавця Р. Кондратюка, в якій автор торкається житомирсько-волинського періоду життя та діяльності дослідника в царині геологічного вивчення краю. Творчому доробку Г. Оссовського, як археолога присвячено розвідки М. Сохацького та Л. Крушельницької і М. Бандрівського. Про роль Г. Оссовського, як організатора краєзнавчого дослідження Волині, розповідається в монографії М. Ю. Костриці «Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті».
Завдяки залученню польських архівних джерел та допомозі колег-краєзнавців з Томська вдалося докладніше простежити подвижницьке життя і творчий шлях Г. Оссовського — непересічної постаті польської та української науки.
Готфрид Йосипович Оссовський народився 8 (20) листопада 1833 року в селі Козарівка Канівського повіту на Київщині (тепер Канівського району Черкаської області). Невдовзі його батьки переїхали до Житомира, де придбали помешкання на розі Подільської вулиці та Басейного провулку. У 1853 році юнак отримав атестат про середню освіту у 1-й Житомирській гімназії і цього ж року став студентом Київського університету Святого Володимира. Але навчання йому завершити не вдалося. У 1855 році Г. Оссовського, як військовозобов’язанного, мобілізували до армії і відправили на російсько-турецьку війну. У 1855—56 роках він брав участь в обороні Севастополя. Лише у 1862 році Г. Оссовському у чині підпоручика вдалося вийти у відставку і влаштуватися службовцем у Волинській Губернській Статистичний Комітет.
Розпочинається житомирський, надзвичайно плідний період науково-краєзнавчої діяльності Г. Оссовського, під час якого відбувається становлення його, як геолога та краєзнавця. Свою службу у статистичному комітеті він зумів максимально поєднати з особистими краєзнавчими інтересами. Спільно з Іваном Біликом, О. Б. Братчиковим, П. А. Косачем, Л. В. Крушинським та іншими однодумцями Г. Й. Оссовський організував краєзнавчий осередок при Волинському Губернському Статистичному Комітеті. Саме завдяки цілеспрямованій діяльності дослідника і його колег у 70-тих роках ХІХ століття на Волині було організаційно закладено підвалини наукового вивчення краю.
Науково-краєзнавча діяльність Г. Оссовського охоплювала широке коло інтересів. Про це свідчить перелік його публікацій у місцевій пресі. Найширше вони були представлені на шпальтах «Волынских губернских ведомостей», які у той час редагував відомий краєзнавець Волині, активний член гуртка при Волинському губернському статистичному комітеті О. Б. Братчиков. Підсумком багатогранної діяльності Г. Оссовського на ниві дослідження Волині став вихід 1867 року його монографії «Геолого-геогностический очерк Волынской губернии». У цій праці дослідник вперше, ретельно опрацювавши матеріали попередників, сучасників і свої власні, зробив комплексний опис геологічної будови краю, проаналізував стан справ з розвідданими корисних копалин, дав практичні поради щодо використання кам’яно-будівельних матеріалів, бурого залізняку, напівкоштовного каміння, каоліну. У заключній частині праці він закликав вчених до подальших досліджень регіону, накресливши основні напрямки їх діяльності. Цього ж року він видав першу, складену ним геологічну карту Волинської губернії, яку у 1880 році було перевидано польською і французькою мовами у Парижі.
У 1889 році в Житомирі побачила світ праця Г. Оссовського «Из путевых заметок по Волынской губернии». Про неї згодом схвально відгукнувся видатний історик і археолог В. Б. Антонович у своїй класичній праці «Археологическая карта Волынской губернии», відмітивши, що автор «Путевых заметок» описує цікаві факти з геології, етнографії, економіки та археології регіону.
Г. Й. Оссовському належить заслуга у зібранні цінної колекції мінералів і гірських порід Волині, зробленої на замовлення Губернського Статистичного Комітету. На базі цієї колекції планувалося відкрити власний мінералогічний музей. Але у зв’язку з тим, що для музею не знайшлося окремого приміщення, за ініціативою голови розпорядчого комітету Російської Публічної Бібліотеки в Житомирі генерал-майора В. Максимовича геологічне зібрання Г. Оссовського об’єднали з геологічною колекцією М. І. Черткова і розмістили в бібліотеці. У 1877 році В. М. Максимович разом з місцевими природознавцями А. С. Стасенком і К. А. Ромазановичем провели систематизацію, наукову атрибуцію і каталогізацію наявних експонатів. З цього часу, за словами Івана Білика (І. Я. Рудченка), «бездушне каміння і грунти Волині, поєднані разом у геологічній шафі, набувають назви музею».
Під час численних польових геологічних досліджень Г. Оссовського надзвичайно цікавили археологічні пам’ятки, які він ретельно наносив на геологічну карту. Це захоплення невдовзі переросло у наукові інтереси. У 1871 році Г. Оссовський на з’їзді природознавців у Києві оприлюднив доповідь «О каменном веке в уездах Овруцком и Дубенском».
Ще, через три роки, на ІІІ-му Археологічному з’їзді в Києві він виступив з доповідями про вік матеріалів, з яких споруджено найдавніші пам’ятки Києва та про результати досліджень курганів в с. Залужжі Острозького повіту. Саме участь у цьому з’їзді виявилася визначальною у подальшій долі Г. Оссовського. Тут він познайомився з польським вченим-археологом Дзяловським, який запросив дослідника працювати у Науковому товаристві в м. Торунь, що на півночі Польщі. Врешті цю цікаву пропозицію було прийнято.
Відтак, з 1874 року розпочинається так званий польсько-галицький період життя і діяльності археолога Г. Й. Оссовського, який тривав майже два десятиріччя. Протягом перших чотирьох років дослідник досконало вивчав археологічні пам’ятки краю, створивши за результатами цих досліджень музей у Торуні, а узагальнені матеріали оприлюднив у ряді публікацій. У 1878 році Академія Наук у Кракові обрала Г. Оссовського дійсним членом Антропологічної Комісії, а ще через рік, як досвідченого фахівця в галузі археології і геології, його запрошують до Кракова з пропозицією зайнятися систематичним вивченням печер Галичини.
Розпочавши з околиць Кракова (тут Г. Оссовський виявив залишки матеріальної культури доби палеоліту і неоліту), дослідник поступово розширює територію досліджень, охопивши район Татр та Східної Галичини. Він розробляє власну методику археологічних досліджень печерних порожнин, вводить у науковий обіг нову термінологію.
Через недостатнє фінансування, дослідження Г. Оссовського здійснювалися переважно за власні кошти. А ще треба було відшукати час на опрацювання матеріалів проведених розкопок, роботу в архівах, брати участь у наукових форумах. Про результат обстеження більш ніж 80-ти печер Г. Оссовський з великим успіхом доповідав на ІV-му Археологічному з’їзді в Одесі (1884 р.) та на з’їзді археологів у Львові (1885 р.). Він першим серед вчених зробив спробу хронологічного поділу печерних стоянок.
Його ім’я стало авторитетним у науковому світі. Тому не дивно, що саме Г. Оссовському за рекомендацією Краківської Академії Наук було доручено проводити відповідальні розкопки у Звенигородському та Уманському повітах на Київщині. Вибір кандидатури виявився вдалим, не тільки з огляду на компетентність дослідника, але і тому, що він сам походив з Київщини і добре був ознайомлений з місцевими звичаями та порядками. Розкопки 1887 року відомого кургану в Ружанівці під Звенигородкою, якому загрожувало пограбування зайдами, пройшли з великим успіхом. Про їх результати вчений розповів у монографії «Wielki Kurhan Różanowski», що побачила світ 1888 року у Кракові.
Та головним об’єктом досліджень Г. Оссовського у ці роки було Галицьке Поділля. Протягом 1889—92 років він здійснив дослідження у ряді сіл Борщівського, Гусятинського та Заліщицького повітів (тепер Тернопільська область). «Ціль — писав Г. Оссовський, досліджуючи Гусятинський повіт, — територія міжріччя Збруча і Серету… від сходу замкнута руслом Збруча, а від заходу уголовиною Серету; на півночі сперта на вершини водорозподілу Вісли, Дністра і Дніпра, а на півдні відтята водами Дністра. Пас той, вже по самій своїй природі, обмежений з трьох сторін, являє собою під фізіографічним поглядом певну окрему цілість. Ретельне дослідження такої, природними границями зазначеної територіальної цілісності могло б з’ясувати, як її палеонтологічний характер був залежний від місцевих фізіографічних властивостей, в якому з ним був зв’язку і яке його відношення до сусідніх територій. Така постановка питання Г. Оссовського свідчить про всебічність і багатогранність наукових підходів вченого щодо досліджуваної території: тут він виступає і як фізико-географ, і як палеонтолог, і як ландшафтознавець.
Але ж насамперед його цікавили археологічні пам’ятки краю. Діапазон наукових інтересів вченого був надзвичайно широким. Так, у селі Васильківцях Гусятинського повіту він розкопав трипільське поселення, у Мишкові на Заліщанщині — старожитності черняхівської культури, на лівому березі ріки Серет в урочищі Могила на околиці села Більче-Золоте — давньоруський могильник. Та найбільше уваги та часу Г. Оссовський приділяв дослідженню печери Вертеба. Він першим провів у печері археологічні розкопки, склав досить точний її план, а також карту археологічних пам’яток села Більче-Золоте. У 1892 році ці картографічні матеріали були видані Краківською Академією Наук. Як з’ясувалося згодом, це була одна з перших топографічних карт печер України. Цікаво, що система умовних позначень, розроблена Оссовським для печери Вертеба, використовується спеціалістами-спелеологами і в наш час.
Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з австрійською владою (його навіть звинувачували у шпигунстві на користь Росії) вимусили Оссовського залишити Галичину і на схилі років виїхати у пошуках роботи до далекого Сибіру. За рекомендацією свого давнього знайомого, антрополога Ю. Талька-Грунцевича, який мав добрі стосунки с томським губернатором, Г. Оссовський у 1883 році виїхав до Томська, де отримав посаду дорожнього майстра. Розпочався сибірський — останній період у житті та діяльності вченого. Він, на жаль, виявився не тривалим.
Як і на попередніх місцях служби, Г. Оссовський активно включився в наукову діяльність, зокрема зайнявся пошуками питної води для Томська та інших нових поселень, що зводилися вздовж будівництва Сибірської магістралі. При нагоді він здійснював археологічне обстеження прилеглої до залізниці території, зокрема печерних порожнин на Алтаї. З цією метою він проїхав кіньми півтори тисячі верст сибірських манівців. У вільний від служби час опрацьовував матеріали археологічних розкопок у Східній Галичині, опублікував у збірнику праць Томського Товариства Природодослідників і Лікарів узагальнюючу статтю.
Однак солідний вік, сибірські суворі умови, особиста невлаштованість далися взнаки. Він захворів на тиф. Помер Г. Й. Оссовський у Томську 16 квітня (за старим стилем) 1897 року, залишивши по собі велику наукову спадщину.
Постать Г. Й. Оссовського, організатора краєзнавчого руху на Волині, талановитого геолога, археолога, палеонтолога заслуговує всілякої уваги істориків науки і краєзнавців, його ім’я по праву чекає належної оцінки й визнання.
М. Ю. Костриця, Житомир
Aby otrzymywać informacje o nowych artykułach publikowanych na stronie,
subskrybuj nasz newsletter!
