Шляхом покликання

Україна сьогодні бореться за свою свободу. Відважні українські воїни зі зброєю в руках боронять українську землю. Але чи могла б наша армія протистояти такий тривалий час ворожій навалі, якби не було людей, які постійно допомагають військовим та їхнім сім’ям? Надійний тил, це означає — сильна армія. І ми хочемо, щоб країна дізналася про людей, які наближають нашу перемогу, знаходячись не на передовій. Сьогодні редакція «Мозаїки Бердичівської» веде розмову з нашою землячкою, сестрою-монахинею, Антоніною Пухальською.

— Дорога сестро розкажіть трохи про себе. Я Вас знаю вже багато років, знаю, що ви з польської родини і що народилися та зростали в Бердичеві. Хто ваші батьки, чи маєте сестер, братів? У якій школі Ви навчалися?

— Я українка польського походження, народилася в 1974 році в Бердичеві. Мої батьки вже відійшли до Господа. У мене є рідня сестра вона також монахиня. Навчалася я у 10 школі.

— Що привело Вас на шлях служіння? Чому Ви прийняли це рішення? Наскільки мені відомо Ви не одна у своїй родині, хто служить Богу.

— Любов до Бога спонукала мене ділитися радістю з ближніми. Показати їм дорогу до вічності, живучи на землі, з користю та гідністю Божої дитини. Вибрала я монаше життя у згромадженні Сестер Святої Терези від Дитяти Ісус. Як я вже казала моя сестра також вибрала богопосвячене життя.

— Чи брали Ви участь у паломництві на День Молоді у серпні 1991 року до Ченстохови? Якщо так, то які Ваші спогади? Хто зі священиків, які працювали у Бердичеві, залишив найбільший слід у вашій душі?

— Я брала участь у першому паломництві на день молоді у 1991 р. Залишилися самі позитивні спогади. Вразила мене тоді єдність, взаємоповага, чисельність і свідоцтво єдності католицької церкви. На моє життєве рішення вплинув отець Серафим Тишко ОСД, свого часу він став гончарем мого духовного життя.

— Які основні напрямки діяльності Вашого ордену?

— Згромадження Сестер Святої Терези від Дитяти Ісус, до якого я належу, вносить великий вклад у духовне виховання дітей та молоді у дусі святої Терези від Дитяти Ісус. Спрямовуючи молоде покоління до самовдосконалення та саморозвитку, людськими зусиллями, розраховуючи на “Ісусові рамена”, які у кінцевому результаті занесуть наші душі до Небесного люблячого Отця, не зважаючи на наші досягнення і поразки.

— Коли Ви почали допомагати українській армії?

— З початком анексії наших територій Росією ще у 2014 році у моєму серці зростало занепокоєння, несправедливість і жага помсти. Я не могла залишатися байдужою та стояти осторонь. На молитві я розмовляла з Богом питаючи, що робити щоб залишитися християнином у цій ситуації, як не дати гніву і ненависті руйнувати мене із середини?

— Як саме католики допомагають оборонцям України?

— У грудні 2014 року стояли люті морози. Я розуміла, що нашим бійцям в окопах холодно. Запитала в одного прихожанина із ЗСУ, що я можу зробити, щоб їх зігріти. Він відповів, що дійсно холодно але хлопці собі радять, попросив молитися. У мене з’явилася ідея, як допомогти, і я знайшла однодумців. Ми закупили чотири овечих ковдри... Це був початок. Католики Бердичева стали надійним молитовним та матеріальним тилом наших захисників.

Ми заснували групу у Фейсбуці, для того, щоб іншим допомагати гідно переживати випробування війни, яка прийшла на нашу землю. Це триває до сьогодні. Працюємо ми по конкретні потреби захисників. Ми повинні бути впевнені в тому, що наша допомога, потрапить за призначенням. Стараємося забезпечувати наших захисників усім необхідним, крім зброї. У цьому році ми ще взяли під опіку поранених військових, які знаходяться у спеціальних закладах (психіатрична лікарня) м. Житомира. Забезпечуємо їх смаколиками, їжею, одягом, засобами гігієни.

Також ми згуртовуємо родини загиблих наших захисників і допомагаємо їм пережити їхню втрату молитвою за їхніх близьких, юридичною допомогою та просто розмовою і перебуванням разом. Як наслідок у цьому році на Великдень мами небесних ангелів (загиблих на війні оборонців) подбали про поранених наших військових, відвідуючи іх у військовому шпиталі і пригощаючи різними смачними стравами.

— Чи Ви маєте нагороди за Вашу багатолітню волонтерську діяльність?

— Ми маємо багато подяк від командирів бригад, яким допомагали. У мене особисто є ордени за волонтерство 2014—2023 р, один з них я передала до музею нашої 26 артилерійської бригади. З дитячою волонтерською ініціативою Рейського ліцею (де я працюю вчителем християнськоі етики) ми взяли участь у конкурсі «Благодійна Житомирщина». Там також отримали нагороду, а «КАТОЛИКИ БЕРДИЧЕВА — ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ» головну нагороду бурштиновий ангел. Усю нашу діяльність та нагороди можна переглянути у нашій групі на фейсбуці «КАТОЛИКИ БЕРДИЧЕВА — ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ»

— Чого найбільше потребують українські воїни на війні? Що б Ви хотіли попросити у доброчинців?

— В першу чергу захисники України потребують наших молитов. І наша католицька спільнота неустанно перебуває у молитві за мир в Україні та за збереження нашої держави та її захисників. А ще українським воїнам потрібні дрони, безпілотники, тепловізори, планшети, авто, шини, турнікети, кровозупинні бандажі, знеболюючі та противірусні ліки.

У доброчинців я би попросила багато чоловічих футболок, взуття, спортивних костюмів, засобів гігієни для поранених військових. Цього потрібно багато.

— Дякую за розмову, дорога сестро. Хай Господь обдаровує Вас багатьма своїми ласками!

— Дякую. Bóg zapłać!

Розмову вела Лариса Вермінська