Nr 3 (158) 2024 r.

Berdyczowskie spotkania

Relacje z podróży. Berdyczów

Straszliwa wojna Rosji przeciwko Ukrainie niesie śmierć i zniszczenie. W wyniku ataków rakietowych, w których rosyjscy barbarzyńcy wykorzystują drony kamikadze, rakiety manewrujące i balistyczne, ucierpiało wiele ukraińskich miast, również Berdyczów. O tym, jak się zmienił, pisze Izabela Rozdolska, berdyczowianka na uchodźstwie.

Ukraina od dwóch i pół roku walczy z rosyjskim najeźdźcą. Wojna zmusiła wielu ludzi do opuszczenia kraju, w tym i mnie. Teraz mieszkam w Niemczech. Dziś Niemcy to państwo wielonarodowe, które udzieliło schronienia setkom tysięcy pozbawionych środków do życia ludzi z różnych krajów świata. Mieszka tu wielu Ukraińców, którzy od czasu do czasu jadą na Ukrainę, bo kontakt nie został utracony i jest nadzieja na zakończenie wojny i powrót do ojczyzny. Dalej

Бердичівські зустрічі

В гостях у рідного міста

Рідна Україна вже два з половиною роки відбивається від потворного москаля. Війна примусила багатьох людей виїхати, серед яких опинилася і я. Зараз живу у Німеччині. Німеччина сьогодні — це багатонаціональна держава, яка прихистила сотні тисяч знедолених людей з різних країн світу. Тут проживає немало українців, які час від часу їздять в Україну, бо зв’язки не втрачені, і жевріє надія на закінчення війни та повернення на Батьківщину. Я не була вдома понад рік. Бердичів зустрів мене гарною серпневою погодою. На перший погляд нічого не змінилося. Але здивував зруйнований центр міста, коло універмагу проїжджа частина вулиці була розкопана і після заміни водогінних труб зруйнований асфальт так і не відновили. Дорога по вул. Шевченка повністю знищена. Відновлення інфраструктури не проводиться. За період, поки я перебувала за кордоном, безгосподарність нашої влади нікуди не поділася.

На Центральній площі вирує життя, але не таке, як раніше. Тут прогулюється багато поранених військових, які проходять реабілітацію у військовому шпиталі. Переважно це молоді хлопці і чоловіки, кремезні, привабливі, щасливі, від того, що не сидять в окопах. Дехто з них пересувається на інвалідному візку, дехто ходить на милицях. У багатьох встановлені на руках і ногах апарати Єлизарова. Це «щасливчики», бо лікарям вдалося зберегти їхні кінцівки. А ті, що пересуваються на візках, часто не мають ніг або рук, і цим хлопцям потрібно звикати до життя після ампутації. Тим не менше вони радіють життю, з задоволенням п’ють каву і спілкуються між собою.

З’явилося багато переселенців зі східних регіонів України. Внаслідок цього у місті побільшало дорогих іномарок, зросла кількість магазинів, кав’ярень, аптек, торгових кіосків, невеличких підприємств. Переселенці відкривають свій бізнес, і це позитивно впливає на розвиток економіки міста. Життя вирує, незважаючи на війну та постійні повітряні тривоги, на які люди просто вже не звертають уваги. Мабуть звикли. Dalej