Героїчне минуле Варшави
Влітку 1944 року радянські війська, женучи німців на захід, ступили на землі Речі Посполитої Польщі. З однієї сторони Радянська Армія несла Польщі визволення від гітлерівців, але з другої — вона не дала полякам повної свободи. Згідно планів радянського керівництва, Польща повинна була стати державою, залежною від СРСР. Для цього Радянський Союз, не визнаючи польського еміграційного уряду та його органів на території країни, сприяв утворенню Польського Комітету Національного Визволення, який мав виконувати функції нового уряду. До його складу ввійшли політики, що погоджувались на повну залежність Польщі від СРСР. Новій владі було підпорядковане Військо Польське, сформоване у 1943 році на радянській території. Ці підрозділи воювали пліч о пліч з Червоною Армією.
У липні 1944 року, під натиском радянського наступу, німецькі підрозділи почали залишати Варшаву, а в околицях столиці з’явилися радянські танки. У серцях поляків почала відроджуватися надія на швидке визволення з гітлерівської неволі.
У цій ситуації керівництво Армії Крайової визнало, що довше чекати неможливо і потрібно визволити Варшаву власними силами у співпраці з радянськими військами. Першого серпня було видано наказ про початок боротьби. Так почалося Варшавське повстання, яке тривало 63 дні.
Повстанці у різних дільницях столиці вдарили по міцним німецьким позиціям. Після запеклих боїв значна частина Варшави була визволена від німців, однак у руках окупантів залишалися основні комунікаційні пункти та лінії. Учасників повстання підтримувало цивільне населення. Великою відвагою відзначилися зв’язкові, які, з великим ризиком для життя, доставляли у різні дільниці міста депеші, обмундирування, ліки, газети. Можна було зустріти навіть десятирічних хлопчиків, які приймали участь у повстанні.
Гітлер, на звістку про вибух Варшавського повстання, скерував для його придушення величезні військові сили, які у десятки разів перевищували сили повстанців. Це були танки, авіація, а також важка артилерія. А німецьким солдатам наказав: «Кожного мешканця польської столиці потрібно вбити, в полон не брати! Варшава повинна бути зрівняна з землею і стати застережливим прикладом для повстанців з інших країн Європи!». Гітлерівці старанно виконували цей наказ: обстрілювали місто, бомбардували його, а те, чого не знищили бомби, спалювали вогнеметами.
Польські патріоти не злякалися нищівної переваги ворога. Героїчно боронили кожну вулицю, кожен будинок. Німецькі солдати на захоплених дільницях Варшави мордували беззахисне цивільне населення, добивали поранених протягом двох днів у західній частині столиці було вбито сорок тисяч осіб. Слабо озброєні повстанці билися на барикадах до останнього набою, на німецькі танки кидали пляшки з бензином.
Солдати Армії Крайової та мешканці Варшави даремно розраховували на радянську допомогу. Червона Армія спеціально не розпочинали атаки на столицю та декілька тижнів бездіяльно стояли на протилежному березі Вісли. Лише у вересні, коли повстання вже догасало, відділи Війська польського, сформованого у СРСР, а також радянська авіація вперше спробували надати допомогу полякам.
З самого початку повстання Варшаві допомагала британська та американська авіація за участю польських пілотів. Наражаючись на постійний німецький обстріл, відважні пілоти доставляли повстанцям зброю, обмундирування та ліки. Ця допомога дала можливість продовжити термін оборони, але не змогла врятувати красуню Варшаву. Коли у повсталих закінчилась їжа та боєприпаси, керівництво повстанням підписало декрет про капітуляцію міста. Все населення лівобережної Варшави було вигнане з міста. Майже вся польська столиця була спалена та зруйнована, щоб ніколи не відродитися. Під час повстання загинуло 16 тисяч повстанців та 150 тисяч цивільного населення. Все лежало в руїнах. Спалено безцінні витвори мистецтва, бібліотеки, майже усі архітектурні пам’ятки були знищені.
У пам’яті поляків варшавське повстання залишилось як символ людського героїзму, патріотичної самопожертви, любові до Батьківщини та рідного міста.
Герман Бентковський,
учень 10 класу ЗОШ № 1
