Повернення святині
Разом з пересічними прочанами молилися посол Польщі в Україні Генрик Літвін, Міністр Культури України Богдан Кулиняк, голова Верховної Ради України Володимир Литвин, представники Міністерства Культури Польщі, група польських парламентаріїв, працівники польського консульства у Вінниці на чолі з генеральним консулом Кшиштофом Свідереком, бердичівський міський голова Василь Мазур, його перший заступник Іван Демусь, Секретар Міської Ради Василь Толочко, члени польських організацій Бердичева та Житомирської області.
Громадськість міста багато років чекала на відновлення верхнього храму. Його реставрація почалася у 1991 році і тривала довгих 20 років. За цей час відродилася колишня слава бердичівської святині, яка протягом десятків років стояла зруйнована та понівечена комуністичними вандалами. Отці кармеліти повернулися до Бердичева 21 рік тому і відразу взялися до кропіткої роботи по відновленню храму.
Першим приїхав сюди отець Серафим Тишко, який разом з ксьондзами — Бернардом та Амброзієм Міцкевичами організовував акції протесту, під час яких віруючі вимагали повернути їм занедбану святиню. Вперше, після
Влада не дозволила віруючим наблизитися до Міської Ради. Тому хода закінчилась коло костелу Святої Варвари, де відбувся мітинг протесту. Католики вимагали повернути їм Монастир Босих Кармелітів та костел Святої Варвари, щоб мати можливість молитися у своїх святинях. Маніфестація показала владі, що католики Бердичева — це велика сила, з якою не можна не рахуватися.
Велика заслуга у поверненні святинь належить ксьондзу Бернарду Міцкевичу, який проводив роботу серед прихожан, збирав підписи, писав тексти звернень у різні інстанції , організовував служби Божі на території монастиря. 16 липня 1991 року, коли настало свято Матері Божої Бердичівської, віруючі зламали замок і ввійшли до верхнього храму, де було відправлено урочисту Службу Божу. Потім влада знову замкнула двері костелу, щоб католики не могли там молитися, але за кожним разом замок ламали і служби Божі надалі продовжували відправлятися в приміщенні костелу.
Місцевий житель Владислав Желіховський на прохання отця Бернарда, весь час пильнував, щоб двері верхнього храму завжди були відчиненні. Тому він неодноразово виламував замки, які представники влади весь час встановлювали на вхідних дверях.
Вдруге католики ввійшли до верхнього костелу 14 вересня 1991 року під час свята Воздвиження Хреста. Саме тоді на балконі святині був встановлений хрест. Друга Свята Меса відбулася в день канонізації отця Рафала Каліновського. Наступна Служба Божа була запланована на 24 серпня 1991 року, але 19 серпня у Мокві розпочався путч. В Бердичеві оголосили надзвичайний стан. Виникло питання — чи відправляти месу 24 серпня? Було прийнято рішення — відправляти, незалежно від наслідків. Бог дав, що 22 серпня під час урочистості Непорочного Серця Марії, оголосили, що путч знешкоджено. Тоді вже нічого не заважало католикам і Свята Меса відбулася.
Після путчу справа стала посуватися вперед вже з меншими труднощами. 24 серпня Україна проголосила свою незалежність. Ксьондз Бернард Міцкевич попросив єпископа Яна Пурвінського посвятити костел. Це сталося 8 грудня 1991 року. Не зважаючи на міцний мороз, на посвячення прийшло багато людей. Після повернення Святині її передали Босим Кармелітам. Настоятелем став отець-кармеліт Серафим Тишко. Через деякий час його змінив отець Бенедикт Крок, який протягом усіх цих років, до сьогоднішнього дня, вірно служить відбудові Бердичівського Монастиря Босих Кармелітів та відродженню духовного життя нашого міста. Саме за величезний вклад у розвиток духовної культури міста отець Бенедикт був нагороджений українським орденом м. Бердичева «За заслуги» та орденом від президента Польщі.
9 червня 2012 року на реконсекраційній Службі Божій проповідь виголосив архієпископ П. Мальчук, а з промовою виступили архієпископи М. Мокшицький та Т. Галліксон. Віряни тепер мають можливість без остраху молитися у цьому величному храмі, який повстав з попелу і знову прикрашає старовинне місто Бердичів.
Лариса Вермінська
