З історії житомирської католицької громади

В 20-ті роки минулого століття церква стояла в опозиції до радянської влади. Особливо непримиренним до неї було католицьке духовенство, яке підтримувалося молодою польською державою. Для московських властей це було небезпечним, бо серед місцевих поляків ксьондзи користувалися великим авторитетом, й тому могли істотно впливати на свідомість і поведінку численної польської діаспори в прикордонних районах. А це робило становище більшовиків хитким і ненадійним. Тому Кремль вимагав від своїх спецслужб оперативних і дієвих заходів, аби паралізувати вплив католицької церкви і ксьондзів.

Найбільше Москву турбував Волинський (Житомирський) округ з найчисельнішою громадою поляків. На них звернуло свою увагу всесильне ГПУ — таємна жандармерія більшовиків. В 1923 році воно розробило операцію, що мала б відокремити місцевих ксьондзів від Польщі й добитися від них нейтралітету в ставленні до московської влади. Dalej

Mozaika w PDF

Numer 4 (159)

Numer 4 (159) 2024 r. Mozaiki Berdyczowskiej dostępny po pobrania w formacie PDF.
 Pobierz (9,3 MB)

Komunikat XI Zjazdu Federacji Mediów Polskich na Wschodzie

Komunikat XI Zjazdu Federacji Mediów Polskich na Wschodzie

Mozaika w PDF

Numer 3 (158)

Numer 3 (158) 2024 r. Mozaiki Berdyczowskiej dostępny po pobrania w formacie PDF.
 Pobierz (14,2 MB)

Berdyczowskie spotkania

Relacje z podróży. Berdyczów

Straszliwa wojna Rosji przeciwko Ukrainie niesie śmierć i zniszczenie. W wyniku ataków rakietowych, w których rosyjscy barbarzyńcy wykorzystują drony kamikadze, rakiety manewrujące i balistyczne, ucierpiało wiele ukraińskich miast, również Berdyczów. O tym, jak się zmienił, pisze Izabela Rozdolska, berdyczowianka na uchodźstwie.

Ukraina od dwóch i pół roku walczy z rosyjskim najeźdźcą. Wojna zmusiła wielu ludzi do opuszczenia kraju, w tym i mnie. Teraz mieszkam w Niemczech. Dziś Niemcy to państwo wielonarodowe, które udzieliło schronienia setkom tysięcy pozbawionych środków do życia ludzi z różnych krajów świata. Mieszka tu wielu Ukraińców, którzy od czasu do czasu jadą na Ukrainę, bo kontakt nie został utracony i jest nadzieja na zakończenie wojny i powrót do ojczyzny. Dalej

Бердичівські зустрічі

В гостях у рідного міста

Рідна Україна вже два з половиною роки відбивається від потворного москаля. Війна примусила багатьох людей виїхати, серед яких опинилася і я. Зараз живу у Німеччині. Німеччина сьогодні — це багатонаціональна держава, яка прихистила сотні тисяч знедолених людей з різних країн світу. Тут проживає немало українців, які час від часу їздять в Україну, бо зв’язки не втрачені, і жевріє надія на закінчення війни та повернення на Батьківщину. Я не була вдома понад рік. Бердичів зустрів мене гарною серпневою погодою. На перший погляд нічого не змінилося. Але здивував зруйнований центр міста, коло універмагу проїжджа частина вулиці була розкопана і після заміни водогінних труб зруйнований асфальт так і не відновили. Дорога по вул. Шевченка повністю знищена. Відновлення інфраструктури не проводиться. За період, поки я перебувала за кордоном, безгосподарність нашої влади нікуди не поділася.

На Центральній площі вирує життя, але не таке, як раніше. Тут прогулюється багато поранених військових, які проходять реабілітацію у військовому шпиталі. Переважно це молоді хлопці і чоловіки, кремезні, привабливі, щасливі, від того, що не сидять в окопах. Дехто з них пересувається на інвалідному візку, дехто ходить на милицях. У багатьох встановлені на руках і ногах апарати Єлизарова. Це «щасливчики», бо лікарям вдалося зберегти їхні кінцівки. А ті, що пересуваються на візках, часто не мають ніг або рук, і цим хлопцям потрібно звикати до життя після ампутації. Тим не менше вони радіють життю, з задоволенням п’ють каву і спілкуються між собою.

З’явилося багато переселенців зі східних регіонів України. Внаслідок цього у місті побільшало дорогих іномарок, зросла кількість магазинів, кав’ярень, аптек, торгових кіосків, невеличких підприємств. Переселенці відкривають свій бізнес, і це позитивно впливає на розвиток економіки міста. Життя вирує, незважаючи на війну та постійні повітряні тривоги, на які люди просто вже не звертають уваги. Мабуть звикли. Dalej

Mozaika w PDF

Numer 2 (157)

Numer 2 (157) 2024 r. Mozaiki Berdyczowskiej dostępny po pobrania w formacie PDF.
 Pobierz (17,2 MB)

Młodzi i utalentowani, czyli o moich wspaniałych uczniach

Nauczycielka języka polskiego i literatury polskiej z Żytomierza Wiktoria Zubarewa zapytała swoich wychowanków oraz ich rodziców, jakie odnieśli sukcesy, jakie mają zainteresowania, a także o to, jak oceniają naukę języka polskiego. Oto co jej odpowiedzieli.

Każdy nauczyciel, pracując w szkole, ma możliwość spotykać się i współpracować z wieloma ludźmi w różnym wieku. Są to przede wszystkim członkowie dyrekcji, grono pedagogiczne, uczniowie, ich rodzice i dziadkowie, a nawet pradziadkowie.

Jako nauczycielka języka polskiego i literatury polskiej z ponadsiedemnastoletnim doświadczeniem w zawodzie jestem przekonana, że każdy mój uczeń czy uczennica to wielki skarb, który warto docenić. Na swoich lekcjach języka polskiego staram się nie tylko nauczyć mówić, czytać, pisać czy rozumieć po polsku, ale też zachęcam swoich podopiecznych do dzielenia się swoimi umiejętnościami, wiedzą i wykazywania się talentem w innych dziedzinach. Moim zdaniem samo poznawanie się nawzajem jest inspirujące, a więc dzieci, ciesząc się z osiągnięć innych, też zaczynają myśleć o poszerzaniu swoich umiejętności i zapisują się na różne dodatkowe zajęcia pozaszkolne.

Miałam wielkie szczęście uczyć uczniów, którzy byli zwycięzcami mistrzostw Ukrainy w łyżwiarstwie, byli też znanymi siatkarzami czy piłkarzami w Żytomierzu, malarkami czy tancerkami z wieloma prestiżowymi nagrodami itp. Chciałabym podkreślić, że największymi atutami moich uczniów były przede wszystkim nie ich nagrody, ale takie cechy charakteru jak uczciwość, pracowitość, szacunek wobec innych i dobroć.

Zapytałam moich uczniów oraz ich rodziców o sukcesy i zainteresowania, a także o naszą naukę języka polskiego. Oto co mi powiedzieli. Dalej

Polacy, których poznać warto

Patroni roku 2024

Od lat istnieje w Polsce tradycja, że Sejm i Senat wybierają wybitne postaci, o których, najczęściej ze względu na rocznicę ich urodzin lub śmierci, szczególnie powinniśmy pamiętać w nadchodzącym czasie. Kto został patronem 2024 roku?

Senat RP na patronów roku 2024 wybrał: Witolda Gombrowicza, Czesława Miłosza, Wincentego Witosa i Władysława Zamoyskiego. Ustalono także, że obecny rok będzie też Rokiem Edukacji Ekonomicznej. Dalej